Сьогодні, в День Державного Прапора України, в серці – суміш почуттів. З одного боку, гордість, а з іншого – біль, який за три роки став вже звичним.

​Ми стоїмо, тримаючи цей прапор, який став символом нашої незламності. Він нагадує про поля, залиті сонцем, про мирне синє небо, якого ми зараз так потребуємо. Кожен його колір – це пам'ять: про дім, який довелось покинути, про вулиці, якими ми ходили, про людей, яких ми любили.

​За три роки цей прапор бачив сльози, боротьбу і нескінченну втому. Він знає, як сильно ми хочемо повернутись додому. Але він також нагадує, що ми не зникли. Ми живі. І поки синій з'єднується з жовтим – ми є, ми боремось і ми чекаємо.

​Сьогодні він для нас – не просто стяг. Це обіцянка. Обіцянка того, що сонце зійде знову, а на полях, навіть після всіх випробувань, обов'язково буде новий урожай.

​З Днем Прапора, Україно. За твоїми плечима – наші серця.